Славутич-Закарпатье (9 корпус санатория)

Інститут співучасті вважається одним з найс­кладніших у кримінальному праві, оскільки зло­чин, вчинений спільно декількома особами, роз­глядається як такий, що становить підвищену сус­пільну небезпеку. Цей інститут походить з фран­цузького законодавства часів Буржуазної рево­люції XVIII ст. та Кодексу Наполеона (1810 p.), який особисто брав участь у законодавчому про­цесі. Закон Франції у ті часи послужив зразком для кримінального законодавства інших держав, що складають континентальну сім'ю (систему) права. Проте у англо-американській системі права інститут співучасті розвивався на власній основі .
У подальшому розглядуваний інститут розроб­ляли російські криміналісти Г.Колоколов (1881р.), І.Фойницький (1891 p.). А перше визначення поняття та організаційних форм співучасті у радянському законодавстві буремних часів (1919р.) звучало пог­розливо і категорично (мовою джерела: "... За дея­ние, совершенное сообща группой лиц (шайкой, бандой, толпой), наказываются как исполнители, так и подстрекатели и пособники" .
Поняття співучасті, застосовані у "Руково­дящих началах по уголовному праву РСФСР", тлумачив видатний вчений А.Трайнін. Наводимо також мовою оригіналу: "... Шайка - это спло­ченный коллектив, некоторое организационное единство со своим центром, со своими правилами внутреннего распорядка, с планомерным распре­делением ролей и функций. Шайка, таким обра­зом, есть длительное сплоченное соучастие" .
Пізніше А.Трайнін видає монографію під наз­вою "Учение о соучастии" (1941 р.), у якій на­важився вказати на недосконалість наведеного визначення співучасті. Над темою співучасті пра­цювали також І.Малахов (1957 р.), М.Шнейдер (1958 p.), І.Гришаєв та Г.Крігер (1959 р.), М.Шар-городський (1960 p.), інші вчені. Вагомий внесок у розроблення вчення про співучасть у криміналь­ному праві належить Ф.Бурчаку. Вчений Грун­товно аналізує розвиток норм про співучасть у радянському праві, розкриває об'єм вказаного поняття, його об'єктивні і суб'єктивні ознаки, форми співучасті, підстави та питання причинного зв'язку в обгрунтуванні кримінальної відповідаль­ності співучасників. Аналізувати здобутки наз­ваних авторів у розвитку інституту співучасті у межах даної статті немає можливості (тим більше точку зору А.Вишинського, котрий свого часу співучасть у злочині тлумачив на користь режиму, що проводив репресії). Пізніше роз'яснення з проблем застосування ст. 19 КК (1960р.) викладені М.Бажановим .
У чинному кримінальному законі України по­няття співучасті сформульовано як умисна спіль­на участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26 КК) та визначені види об'єднань співучасників злочину (злочинів) за ступенем їх зорганізованості (ст.28 КК). Проте у судовій практиці види організованих об'єднань співучасників злочину за ступенем їх суспільної небезпеки раніше послідовно наводив Пленум Верховного Суду України, даючи відповідні роз'яс­нення судам .
Слід зазначити, що суспільна небезпека зло­чинного діяння, вчиненого у співучасті декіль­кома особами, особливо у складі організованої групи, злочинної організації - це не механічне поєднання зусиль, а усвідомлюване здійснення різнопланових рольових функцій співучасниками злочину в певному часі і просторі, між якими завж­ди існує інформаційний зв'язок. їх взаємодія у вчиненні злочинів є складною, синергетичною, яка поєднує у собі енергетичний і психічний про­цеси злочинної діяльності кожного співучасника.
У науці кримінального права, на відміну від законодавчої класифікації об'єднань співучас­ників вчинення злочину, на грунті аналізу кри­мінального закону України у цілому і судової прак­тики можна визначити форми співучасті: проста, складна і вища.
Просту і складну форми наводять вчені Київсь­кого національного університету ім. Тараса Шевченка. До простої відносять співвиконавство без попереднього порозуміння та з попереднім порозумінням. До складної - співучасть у так зва­ному вузькому розумінні, коли кожен співучасник виконує певну роль у злочині та злочинне угру­повання (банда, організована група, незаконне воєнізоване формування) .
У той же час колектив авторів Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого за об'єктивними ознаками визначає теж дві форми - просту, як вчинення злочину спів-виконавцями, і складну, коли у злочині наявні виконавці та інші співучасники, і за суб'єктив­ними — наводяться визначені у КК види орга­нізованих об'єднань співучасників злочину, а са­ме: вчиненого групою осіб; групою осіб за попе­редньою змовою; організованою групою та зло­чинною організацією (ст.28 КК).
Спираючись на викладене, беремо до уваги, що наведені у навчальній літературі форми спів­участі не збігаються з об'єктивними і суб'єктив­ними ознаками визначених у КК України орга­нізованих об'єднань злочинної діяльності. Тому постає необхідність подальших досліджень форм співучасті у кримінальному праві. Автор має на меті (у стислому форматі) викласти своє бачення цієї проблеми. Водночас зазначу, що форми спів­участі дають можливість з'ясувати сутність спіль­ної злочинної діяльності, об'єднаної у певний рі­вень організації за ступенем її суспільної небез­пеки. Власне, форма, як констатували древні рим­ляни, є способом відбиття змісту предметів і явищ.
Проста форма. До неї відносимо вчинення злочину декількома особами (групою осіб) без попередньої змови, у тому числі з погодженням дій на місці, відповідальність за які, по-перше, передбачена за даною ознакою, безпосередньо вказаною у нормах КК України, і, по-друге, скоєн­ня будь-якого іншого злочину групою осіб без попередньої змови у випадках, коли така ознака у статті КК прямо не наводиться.
За ознакою вчинення злочину групою осіб КК України передбачає відповідальність за: заподіян­ня тяжких тілесних ушкоджень (ч.2 ст. 121); побої і мордування (ч. 2 ст. 126); зґвалтування (ч.З ст. 152) і насильницьке задоволення статевої прист­расті (ч. 2 ст. 153); групове порушення громадсь­кого порядку (ст.293) і вчинення хуліганства гру­пою осіб (ч.2 ст.296) та за публічне вживання нар­котичних засобів (ст.316). Так, Пленум Верхов­ного Суду України роз'яснив, що за зґвал­тування, вчинене групою осіб, відповідальність може настати у разі, коли група діяла погоджено з метою скоєння насильницького акту з потер­пілою особою, і попередньої змови між учасни­ками злочину в таких випадках не вимагається (п.13). Практика свідчить, шо мотивація вчинення злочину групою осіб без попередньої змови у більшості випадків обумовлена обставинами си­туаційного характеру, коли має місце так зване спонтанне погодження, з приєднанням одного спів­учасника до іншого або до групи безпосередньо до початку чи у процесі вчинення злочину (гру­пове порушення громадського порядку, хуліганс­тво) . Прикладами групового скоєння злочинів де­кількома особами з посяганням на один об'єкт, коли кожен учасник виконує всі дії, що складають об'єктивну сторону злочину, можуть бути також крадіжки врожаю з поля; вугілля чи інших ма­теріалів з вагону; незаконна порубка лісу, неза­конне полювання тощо. У таких випадках всі спів­учасники вчиняють злочин в одному місці, од­ночасно чи почергово, але без попередньої змови і кожен самостійно.