|
|
Довідка про Закарпатську область |
Після того, як в 896 р. за Карпатами «віднайшли батьківщину» предки сучасних мадяр і аж до розпаду Австро-Угорської імперії в результаті першої світової війни, підкарпатські русини опинилися спочатку під впливом, а трохи пізніше - під повною владою
Мадярського королівства. Доречно нагадати, що тогочасні київські та галицькі володарі без спротиву пропустили кочові племена через свої території, дали провідників ба навіть прорубували їм просіки в непролазних хащах, щоб ті пішли далі на Захід. Русини чинили опір цим «мандрівникам», але марно, бо надто нерівними були сили.
З 10 вересня 1919 р. до 15 березня 1939 р. Підкарпатська Русь (такою була перша назва краю, визнана міжнародним правом) входила до складу Чехословацької республіки. Цікаво, що ініціював рішення про включення територій підкарпатських русинів як автономної республіки до новоствореної держави плебісцит серед русинів Північної Америки. Треба наголосити, що хоч Прага аж до 1938 р. не надавала автономії русинам, все ж влада сприяла динамічному розвитку краю.
У результаті Мюнхенської змови і Віденського арбітражу 1938 р. Німеччина розпочала розчленування Чехії, а Угорщина з потурання Німеччини захопила низинні райони Підкарпатської Русі. Невдовзі Словаччина під диктовку із Берліна проголосила свою незалежність від Чехії. Підкарпатська Русь опинилася в ізоляції, відірваною від Праги. В цій ситуації Сойм Підкарпатської Русі в м. Хусті (Ужгород вже в 1938 р. був окупований Угорщиною) 15 березня 1939 р. проголосив незалежність і під впливом «січових стрільців»-галичан, які нелегально наводнили край, перейменував Підкарпатську Русь на Карпатську Україну. Ця держава проіснувала лише близько доби і не була визнана ні однією суверенною державою. Угорська армія «бліц-крігом» розгромила «січовиків». Верхівка їх командування втекла за кордон. На жаль, безглуздо загинули молоді люди, зокрема, гімназисти. Але це був лише початок. За роки окупації фашистський режим знищив близько 113 тис. жителів області.
28 жовтня 1944 р. Підкарпатська Русь (Карпатська Україна) визволена Червоною Армією і названа Закарпатською Україною. Наступного місяця в Мукачеві було зібрано делегатів І з'їзду Народних комітетів. Вони підтримали запропонований Москвою Маніфест про воз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Юридичною підставою для входження до складу СРСР був договір між СРСР та ЧехоСловаччиною, підписаний в Москві 20 червня
1945 р. без участі представників від Закарпатської України. Обмін ратифікаційними грамотами відбувся в Празі 30 січня 1946 р. Цікаво, що Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про створення Закарпатської області в складі Української РСР» було підписано за тиждень раніше - 22 січня, тобто ще до набуття договором юридичної сили. Таким чином, Підкарпатська Русь (Карпатська) Закарпатська Україна втратила автономний статус, а корінне населення русини були перейменовані на українців. Це сумний приклад одного з багатьох варіантів «вирішення» етнічних, національних питань тоталітарним сталінським режимом.
Треба сказати, що не всі жителі краю бажали «возз'єднуватися» з Україною. Було багато таких, котрі хотіли, щоб Підкарпатська Русь залишалася в складі Чехословаччини. Але протистояти намірам Сталіна було безперспективно й дуже небезпечно. Розуміючи це, православне духовенство направило делегацію до Москви просити приєднання не до України, а до СРСР в якості союзної чи автономної республіки. Пізніше навіть офіційне керівництво Закарпатської України зверталося в Москву з такими проханнями.
Спроба повернути автономію в складі України була зроблена 1 грудня 1991 р. під час референдуму щодо незалежності України. Тоді ж відбувся й обласний референдум, проведення котрого підтримав Голова Верховної Ради УРСР, а пізніше - перший Президент України Л. Кравчук. Більше 78% виборців висловилися за надання області із внесеням до тексту Конституції статусу спеціальної самоврядної адміністративної території в складі незалежної України і щоб вона не входила ні до яких інших адміністративно-територіальних утворень. Однак волевиявлення виборців було проігноровано.
Офіційним визнанням підкарпаторусинської національності влада незалежної України має чудову нагоду ще раз (першим таким кроком була відмова від ядерної зброї) продемонструвати світові прихильність до європейських демократичних цінностей, сприяти відродженню найдревнішого слов'янського народу, заслужити його щиру подяку, набути багато друзів з числа етнічних русинів в багатьох країнах, стати світовим центром відродження, збереження і подальшого розвитку оригінальної русинської культури, звичаїв, мови. Офіційне визнання русинів мало б для України й суто практичну вигоду. Відродження поліетнічної культури регіону доцільне навіть із суто прагматичних міркувань. Це сприяло б ще більшій привабливості області серед потенційних туристів, рекреантів. А це було б корисним не тільки для регіону, але й для України в цілому. Адже прагматичні китайські комуністи погодилися навіть на збереження в Гонконзі капіталістичного ладу («одна країна - дві системи»).
Хоч область малоземельна, її аж ніяк не можна вважати безпомічною, бо в Закарпатті є інші природні багатства. При правильному господарюванні, більшому ступені самоврядності населення області могло б жити не гірше, ніж люди в інших регіонах України. В надрах є корисні копалини, в тому числі й цінні поліметалічні руди, з котрих в 1999 р. в Мужієві, що в Берегівському районі, виплавлено перше українське золото. За планами щомісяця тут добуватиметься 800-1000 кг золота. Давно відомі Солотвинський солерудник, багатюще Сокирницьке родовище цеоліту, котрий використовується в сільському господарстві, тваринництві, в промисловості. Як прекрасний сорбент, цеоліт допомагає ліквідовувати наслідки Чорнобильської катастрофи, очищає воду, має інше застосування. Є поклади будівельних матеріалів, мармуру, розвідано родовища природного газу, бурого вугілля.
частина 1 :: частина 2 :: частина 3
|
|
|
|
 |
Рекомендуйте нас
| Авторство матеріалу належить Завадяк
М.І., Марусанич Б.М., Немеш І.І. Курорт Поляна - оазис здоров'я: Санаторії "Сонячне Закарпаття" та "Поляна" / Під редакцією М.І. Завадяка. - Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2004. |
|
|
